Написана песня слезами и кровью,
Написана песня народнjю болью,
И песня готова уже прозвучать,
Но ложат на песню запрета печать.
Той песне обрезали крылья, как птице,
И умерли знаки на нотной странице.
О, подлые идеологический пресс;
На песню наложен строжайший арест.
Быть может из зависти, может из мести,
Мотив для запрета мне был неизвестен.
Какой то чиновник, хоть мастер большой,
Но он эту песню не принял душой.
Как птицу нельзя посадить её в клетку,
А вот запретить, так бывало не редко.
Много исполнить ту песню пыталось,
Да вот никому это не удавалось.
Но время настало,и вот, наконец
Нашёлся для песни достойный певец.
Из уст его песня вспорхнула, лети,
Народ эту песню тот час подхватил.
И к синему небу взметнулась она.
Запела её вся большая страна.
С экранов звучит она и с площадей,
Находит она отклик в сердце людей.
Поют за столом её и на параде,
Войны ветеранам она как награда.
Для всех поколений не стильной, не модной,
Та песня любимая стала народной!
Николай Токарь.
Николай Токарь,
Сидней Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.Служил в армии на Камчатке. Не имею, не состоял, не привлекался.Прошёл середину восьмого десятка.В браке состою 46лет.Имею дочь и троих внуков. Живу в Сиднее с 1997года. e-mail автора:niko1938@gmail.com
Прочитано 2969 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
